Цікаві факти і мрії про Тихий океан

   Шановні читачі! Сьогодні в своєму блозі, я хочу Вам розповісти про найдивовижніші і найцікавіші факти про Тихий океан, води якого омивають усі материки, окрім Африки. 

   Тихий океан − найглибший та найбільший за своєю площею, близько 180 мільйонів квадратних метрів, а це  половина об`єму Світового океану. На території Тихого океану вільно б розмістилися усі материки і залишилося б місце для другої Африки. Тихий океан зовсім не тихий насправді. У ньому народжується найбільше число цунамі і тайфунів ніж у інших океанах нашої планети.

Проте в цьому океані є чимало райських містечок: Гаваї, Гаїті, Таїті ...Гаваї є єдиним штатом Сполучених Штатів Америки, який складається з островів. Так само це єдиний штат, де вирощують каву і де ростуть тропічні дощові ліси. Вона є батьківщиною всього лише двох видів ссавців: тюлень - монах і біло - сіра летюча миша. Такий вид спорту, як серфінг - був придуманий полінезійцями - першими жителями Гаваї. Ці острови є найвіддаленішими але це, не заважає розквіту туризму на їх островах. Сюди приїжають люди з усіх куточків світу, щоб позасмагати на мальовничих пляжах, з видом на найбільший океан світу, поплавати на його хвилях, насолодитися мальовничими краєвидами островів. При можливості, я б залюбки відвідав данні місця.

 Ще однієї цікавинкою тихого океану, яку я неодмінно відвідав би, є Тихоокеанське Вогняне кільце.

Воно виникло в результаті руху і зіткнення таких тектонічних плит, як Тихоокеанська, Наска та Кокос. Це є поясом постійної вулканічної діяльності в результаті яких, відбуваються землетруси, які не рідко бувають руйнівними для навколишніх територій. Цікавим є те, що Вогняне кільце має форму підкови, яка розміщується вздовж берегів.

 От і все, що я хотів Вам сьогодні розповісти і показати, що мене цікавить в найбільшому океані нашої планети. Подорожуючи - не забудьте про мій блог і розповіді в ньому, неодмінно при можливості відвідайте данні місця.

Острови Тихого океану

Історія дослідження

Мореплавство у Тихому океані почалося задовго до початку пись­мової історії людства. Першим європейцем, який побачив Тихий оке­ан з боку Америки, був іспанський конкістадор Васко Нуньєс де Ба­льбоа; в 1513р. океан відкрився перед ним з гір Дар'єн, що у Панамі. В історії досліджень Тихого океану зустрічаються такі відомі імена, як Фернан Магеллан, Френсіс Дрейк, Абель Тасман, Вільям Дампір, Вітус Беринг, Луї Антуан де Бугенвіль, Джеймс Кук і Джордж Ванкувер. Пізніше велику роль зіграли наукові експедиції на британському ко­раблі «Челленджер» (1872—1876), а потім на суднах «Тускарора», «Пла­нета» и «Діскавері». Проте не усі мореплавці, які перетинали Тихий океан, робили це навмисно і далеко не всі були добре споряджені для такого плавання. Цілком могло бути і так, що вітри і океанічні течії підхоплювали примітивні судна або плоти і відносили їх до далеких берегів. У 1946 р. норвезький антрополог Тур Хейєрдал висунув тео­рію, згідно з якою Полінезія була заселена переселенцями з Півден­ної Америки, що мешкали в доінкські часи на території Перу. Щоб підтвердити свою теорію, Хейєрдал з п'ятьма супутниками проплили майже 7 тис. км по Тихому океану на примітивному плоту з бальсових колод. Однак, хоч його плавання, що продовжувалося 101 день, і до­вело можливість такої подорожі в минулому, більшість океанологів все ж не приймають теорії Хейєрдала. У 1961 р. було зроблено від­криття, яке вказує на можливість ще більш разючих контактів між жителями протилежних берегів Тихого океану. В Еквадорі на стоянці первісних людей Вальдівія було виявлено фрагмент кераміки, схожої за малюнком і технологією до кераміки Японських о-вів. Були знай­дені й інші схожі керамічні вироби, що належать цим двом просторово роз'єднаним культурам. Судячи з археологічних даних, цей транс­океанський контакт між культурами, що знаходяться на відстані при­близно 13 тис. км, стався бл. III тис. років до н. е.

Рельєф та геологічна будова Тихого океану

Шельф

   У межах Тихого океану в околичних морях і вздовж узбережжя Антарктиди розвинений широкий (до декількох сотень км)шельф. Біля берегів Америки шельф дуже вузький — до декількох км. Глибина шельфу 100–200 м, біля узбережжя Антарктиди — до 500 м. На північно-захід від острова Седрос розташована своєрідна область підводної околиці Північної Америки (Каліфорнійський бордерленд), представлена системою підводних гряд і улоговин. Материковий схил від брівки шельфу круто опускається до пелагічних глибин, середня крутизна схилу 3-7°, макс. 20-30°. Активні околиці континентів обрамовують океан з півночі, заходу і сходу, формуючи специфічні перехідні зони підсуву літосферних плит. На півночі і заході перехідні зони являють собою поєднання околичних морів, острівних дуг і глибоководних западин. Більшість околичних морів утворилася внаслідок розсування, що розвивалося між острівними дугами і прилеглими континентальними масивами (спрединг). У деяких випадках зони спредингу пройшли краєм континентальних масивів і їх уламки були відсунені і відділені від континентів околичними морями (Нова Зеландія, Японія). Острівні дуги, що обрамовують моря, являють собою гряди вулканів, обмежені з боку океану глибоководними жолобами вузькими (десятки км) глибокими (від 5-6 до 11 км) і протяжними депресіями. Зі східної сторони океан обрамовується активною околицею континенту, де океанічна плита безпосередньо підсувається під континент. Вулканізм, пов'язаний з субдукцією, розвивається безпосередньо на околиці континенту.

Ложе

   У межах ложа океану виділяється система активних серединно-океанічних хребтів (рифтових систем), розташованих асиметрично по відношенню до навколишніх континентів. Основний хребет складається з декількох ланок: на півночі — Експлорер, Хуан-де-Фука, Горда, південніше за 30° пн. ш. — Східно-Тихоокеанське підняття. Виділяються такожГалапагоська і Чилійська рифтові системи. Швидкість розсування хребтів перевищує 5 см/рік, іноді до 16-18 см/рік. Ширина осьової частини хребта декілька км (екструзивна зона), глибина в сердньому 2500-3000 м. На відстані близько 2 км від осі хребта дно розбите системою скидів і ґрабенів (тектонічна зона). На віддаленні 10-12 км тектонічна активність практично припиняється, схил хребта поступово переходить в прилеглі глибоководні улоговини ложа. Глибина базальтового ложа океану збільшується при віддаленні від осі хребта до зон субдукції одночасно із збільшенням віку океанської кори. Для ділянок ложа океану з максимальним віком ложа близько 150 млн років характерні глибини близько 6000 м. Ложе океану системою піднять та хребтів розбите на улоговини (Північно-Західну, Північно-Східну, Центральну, Східно-Маріанськую, Західно-Каролінську, Східно-Каролінську, Меланезійську, Південну, Беллінсгаузена, Гватемальську, Перуанську, Чилійську та інш.). Рельєф дна улоговин головним чином хвилястий. Близько 85% площі займають дуже пологі горби висотою до 500 м. Більшість піднять, хребтів, острівних систем мають вулканічне походження (острови: Гавайські, Кокос, Каролінські, Маршаллові,Гілберта, Тувалу, Лайн, Фенікс, Токелау, Кука, Тубуаї, Маркізькі, Туамоту, Галапагос і інш.). Вулканічні породи, які їх складають, більш молоді, ніж породи ложа океану.

Океанічна кора

   Розріз океанської кори представлений (знизу вгору) кумулятивним комплексом дунітів і місцями серпентинізованих піроксенітів, однорідною або розшарованою товщею габро,базальтовим шаром (потужність близько 2 км), що складається з дайкового комплексу і підводних лав, над базальтовим шаром залягає осадовий чохол. При віддаленні від хребта збільшується вік ложа океану і потужність осадових відкладів. У відкритому океані потужність відкладів 100–150 м і збільшується в північному та західному напрямках, в екваторіальній зоні потужності відкладів — до 500–600 м. Різко збільшені потужності осадів (до 12-15 км) у основи континентального схилу і в околичних морях, що є пастками осадового матеріалу, який поставляється з суші.

Відклади

   теригенні відклади (у високих широтах льодовикові і берегові, в помірних — флювіогенні, в аридних — еолові). У пелагіалі океану на глибинах до 4000 м розвинені карбонатні форамініферові і кокколітові, в помірних зонах — крем'янисті діатомітомові мули. Глибше, в межах екваторіальної високопродуктивної зони, вони змінюються крем'янистими радіолярієвими і діатомовими осадами, а в тропічних низькопродуктивних зонах — червоними глибоководними глинами. Вздовж активних околиць в осадах присутні домішки вулканогенного матеріалу. Осади серединно-океанічних хребтів і їх схилів збагачені оксидами і гідроксидами заліза і марганцю.

Тут знаходиться відео про Тихий океан.

Загальні відомості про Тихий океан

Шановні друзі! Ви зайшли на блог Дзюби Михайла , в даній публікації, Я хочу вам розповісти про географічне положення  та загальні відомості Тихого океану.
    Ти́хий океа́н, Великий океан — частина Світового океану. Обмежений материками Євразія і Австралія на заході, Північна і Південна Америка на сході, лінією, що проходить між півостровами Чукотським (мис Унікин) і Сьюард на півночі, Південним океаном на півдні. Найбільший з океанів на Землі. Площа з морями близько 180 мільйонів км² (1/3 поверхні земної кулі і 1/2 Світового океану), об'єм води 710 мільйонів км³. Найбільш глибокий басейн Світового океану, середня глибина — 3 980 м, максимальна глибина — 11 022 м (Маріанська западина). Солоність води не дуже велика і коливається в межах від 30 до 35‰.
Океан знаходиться у всіх кліматичних поясах окрім арктичного.