Шельф
У межах
Тихого океану в околичних морях і вздовж узбережжя
Антарктиди розвинений широкий (до декількох сотень км)
шельф. Біля берегів
Америки шельф дуже вузький — до декількох км. Глибина шельфу 100–200 м, біля узбережжя Антарктиди — до 500 м. На північно-захід від острова
Седрос розташована своєрідна область підводної околиці
Північної Америки (Каліфорнійський
бордерленд), представлена системою підводних гряд і улоговин.
Материковий схил від брівки шельфу круто опускається до пелагічних глибин, середня крутизна схилу 3-7°, макс. 20-30°. Активні околиці континентів обрамовують океан з півночі, заходу і сходу, формуючи специфічні перехідні зони
підсуву літосферних плит. На півночі і заході перехідні зони являють собою поєднання околичних морів, острівних дуг і глибоководних западин. Більшість околичних морів утворилася внаслідок розсування, що розвивалося між острівними дугами і прилеглими континентальними масивами (
спрединг). У деяких випадках зони спредингу пройшли краєм континентальних масивів і їх уламки були відсунені і відділені від континентів околичними морями (
Нова Зеландія,
Японія).
Острівні дуги, що обрамовують моря, являють собою гряди
вулканів, обмежені з боку океану
глибоководними жолобами вузькими (десятки км) глибокими (від 5-6 до 11 км) і протяжними депресіями. Зі східної сторони океан обрамовується активною околицею континенту, де океанічна плита безпосередньо підсувається під континент.
Вулканізм, пов'язаний з субдукцією, розвивається безпосередньо на околиці континенту.
Ложе
У межах ложа океану виділяється система активних
серединно-океанічних хребтів (
рифтових систем), розташованих асиметрично по відношенню до навколишніх континентів. Основний хребет складається з декількох ланок: на півночі —
Експлорер,
Хуан-де-Фука,
Горда, південніше за 30° пн. ш. —
Східно-Тихоокеанське підняття. Виділяються також
Галапагоська і
Чилійська рифтові системи. Швидкість розсування хребтів перевищує 5 см/рік, іноді до 16-18 см/рік. Ширина осьової частини хребта декілька км (екструзивна зона), глибина в сердньому 2500-3000 м. На відстані близько 2 км від осі хребта дно розбите системою скидів і
ґрабенів (тектонічна зона). На віддаленні 10-12 км тектонічна активність практично припиняється, схил хребта поступово переходить в прилеглі глибоководні улоговини ложа. Глибина базальтового ложа океану збільшується при віддаленні від осі хребта до зон субдукції одночасно із збільшенням віку океанської кори. Для ділянок ложа океану з максимальним віком ложа близько 150 млн років характерні глибини близько 6000 м.
Ложе океану системою піднять та хребтів розбите на улоговини (
Північно-Західну,
Північно-Східну,
Центральну,
Східно-Маріанськую,
Західно-Каролінську,
Східно-Каролінську,
Меланезійську,
Південну,
Беллінсгаузена,
Гватемальську,
Перуанську,
Чилійську та інш.).
Рельєф дна улоговин головним чином хвилястий. Близько 85% площі займають дуже пологі горби висотою до 500 м. Більшість піднять, хребтів, острівних систем мають вулканічне походження (острови:
Гавайські,
Кокос,
Каролінські,
Маршаллові,
Гілберта,
Тувалу,
Лайн,
Фенікс,
Токелау,
Кука,
Тубуаї,
Маркізькі,
Туамоту,
Галапагос і інш.). Вулканічні породи, які їх складають, більш молоді, ніж породи ложа океану.
Океанічна кора
Розріз океанської кори представлений (знизу вгору) кумулятивним комплексом
дунітів і місцями серпентинізованих
піроксенітів, однорідною або розшарованою товщею
габро,
базальтовим шаром (потужність близько 2 км), що складається з
дайкового комплексу і підводних лав, над базальтовим шаром залягає
осадовий чохол. При віддаленні від хребта збільшується вік ложа океану і потужність осадових відкладів. У відкритому океані потужність відкладів 100–150 м і збільшується в північному та західному напрямках, в екваторіальній зоні потужності відкладів — до 500–600 м. Різко збільшені потужності осадів (до 12-15 км) у основи континентального схилу і в околичних морях, що є пастками осадового матеріалу, який поставляється з суші.
Відклади